Картини в наявності

«Із сотворення світів ти стоїш на варті воріт нашого спокою. Наповнюєш і навчаєш. Крізь простір і час ми відчуваємо й приймаємо твої дари. І з мільярдів сердець линуть до тебе промені вдячності. Любов.»

В комплекті з картиною "Гуру" входить картина планети Земля (Ø 15 см), виконана в цій самій техніці зі збереженням реальних пропорцій Землі щодо Юпітера.

Особливе місце в моєму серці займає ця картина. Вона присвячена Юпітеру як ключовому фактору стабільності в Сонячній системі. Завдяки своїй масі та розташуванню він впливає на траєкторії комет і астероїдів, зменшуючи ризик їх зіткнення із Землею. У цьому контексті Юпітер постає як умова, без якої формування і збереження життя на планеті було б малоймовірним.
Цей факт змінив моє ставлення до космічного масштабу свідомості. Скільки ще не випадкових «випадковостей» мало статися, щоб зробити наше життя можливим?

Місяць — єдине нібесне тіло, яке людина бачить в деталях неозброєним оком. Він свідок зародження людської цивілізації, мовчазний герой міфів і колискових. В українській традиції місяць ніколи не був лише світилом. Він виступав маркером часу, навколо якого будувалося все: від польових робіт до весільних обрядів. Найдавніший слов'янський оберіг лунниця, що зображав місяць, уособлював родючість, материнство і жіноче начало — через зв'язок місячного циклу з жіночим тілом і природним ритмом землі. Я відчуваю особливий зв'язок з Місяцем як художниця і жінка. Тому на цій картині зображено не пейзаж і не символ далекого космосу. Це клітина. Та єдина, з безмежного потенціалу якої почалося життя кожного з нас.

Ця картина з’явилась у відповідь на моє захоплення дослідженнями швейцарського фізика Насіма Харамейна, відомого своїми альтернативними теоріями про структуру Всесвіту (голографічний фрактал), що об'єднують квантову механіку та гравітацію, а також дослідженнями свідомості. На картині зображено моє уявлення про Всесвіт як цілісну систему, в якій кожна частина пов’язана з іншими через єдине поле. Візуальна структура побудована на повторюваних елементах, що формують безперервний візерунок. З будь-якого фрагменту якого можна відтворити ціле, так як кожен фрагмент містить інформацію про структуру в цілому.

«У цій структурі ми бачимо нескінченну взаємопов’язаність, де кожне є всім, і все — в кожному. Структуруємо енергію й направляємо її на творення.
Енергія тече з центру й наповнює весь простір. Любов.»

«Дозволяємо енергії текти з центру Всесвіту через наше серце. Її шлях прекрасний, коли вона спрямована на благо. Любов.»

«Зі світанку творіння котиться сфера крізь простір і час. Вона дарує дім, наповнює душі й живить серце. Із праминулого в нескінченність. Любов.»

«Як шовкове полотно, життя огортає нас. Ніжно леліє в обіймах. Любов, як ниті в тканині, пронизує весь простір. Любов.»

Вода — найважливіший елемент для існування життя. Водний цикл на землі має вигляд замкненого кола. Відповідно ми п’ємо ту саму воду, яку пили прадавні люди і в якій зароджувалося життя. Створення цієї роботи стало для мене тривалим експериментом. У процесі використовувалися різні матеріали, які не завжди давали потрібний результат, через що я була змушена переосмислювати рішення, змінювати підхід і починати все спочатку. Відома теза «вода точить камінь» знаходить відображення в історії створення цієї картини. Послідовність і дисципліна в діях, навіть мінімальних, формують результат — як у процесі створення картини, так і в широкому контексті людського досвіду.

«Дивовижний і безмежний світ відкривається маленьким очам жука. Один і той самий світ на який спрямовані нескінченна кількість поглядів. Реальність — це кут зору»

Що існувало б, якби не було того, хто спостерігає? Свідомість впливає на те, що ми називаємо реальністю. У квантовій фізиці існує принцип: сам акт спостереження змінює поведінку частинки — вона поводиться як хвиля або як об’єкт, залежно від того, чи є хтось, хто дивиться. У композиції ця ідея проявляється як перехід від невизначеного простору в суперпозиції до сформованого зображення. Світ виникає в момент спрямованої уваги. Спостерігання - це активний процес: вибір того, на що спрямована увага, визначає конфігурацію досвіду. Коли ми вибираємо бачити красу, світ відповідає формою. Коли діємо з любові та вдячності — навколо нас реалізується більше любові і з’являється ще більше того, за що можна бути вдячним.

Ця картина викриває суперечність між знанням і дією. Усвідомлюючи наслідки, людство продовжує обирати матеріали, що руйнують середовище, частиною якого воно є. Пластик у цьому контексті постає не лише як матеріал, а як симптом способу мислення — необачного, зручного, відірваного від довготривалих наслідків. Чому, маючи альтернативи і розуміння, рішення повторюється знову і знову? Картина ілюструє біологічний коктейль форм, створених зі сполук пластиковихх відходів. Я впевнена, що життя знайде свій шлях, навіть за непридатних для людини умов. І мікроорганізми з пластику — цілком можливий сценарій наступної гілки еволюції у випадку, якщо людство не змінить свої побутові звички. 

«Допускаємо, що ми заплутались у дуальному світі.
Щоб побачити красу світла — потрібна тінь.
Без тіні світло — просто світло. Без світла — тінь просто тінь.
Допускаємо, що те, що ми бачимо — ілюзія.
І усвідомлюємо: весь світ розгортається перед очима спостерігача.
Прибравши спостерігача — розуміємо: картини не існує. Любов.»

«Із вічності у вічність прямує потік життя.
Возносячись із ним — з вдячністю відпускаємо минуле, з довірою приймаємо майбутнє.
Цикл за циклом. Життя за життям.»

«Тисяча світів на кінчику нашого носа. Душі мов пір’їни в крилі життя. І кожен його змах — нам на допомогу. Любов.»